Сценарій виховного заходу у початковій школі
Наші обереги
Ведучий.
Гостей дорогих ми вітаємо щиро,
Стрічаємо хлібом, любов´ю і
миром
Ведуча. Для людей відкрита хата наша біла
Тільки б жодна кривда в неї не забігла
Ведучий.
Хліб ясниться ся в хаті, сяють очі щирі.
Щоб жилось по правді, щоб
жилось у мирі.
Ведуча. Батьківська хата, мамина пісня, бабусина
вишиванка, старі жорна, що годували в тяжке лихоліття дітей, портрет на
стіні найдорожчої людини - усе це наші непересічні символи - обереги. Тож
запрошуємо Вас на слово щире, на бесіду рідну, на свято родинне.
Хлопець 1. Я - землі цієї
паросток зелений,
Я - цієї хвилі крапля
дощова.
Заплелись у мене, приросли
до мене
Жито і дерева, квіти і
трава.
Дівчина
1. Що таке Україна?
За віконцем калина,
Тиха казка бабусі,
Ніжна пісня матусі,
Дужі руки у тата,
Під тополями хата,
Під вербою криниця,
В чистім полі пшениця,
Серед лугу лелека
І
діброва далека.
Хлопець
2. Одна Батьківщина і двох не буває,
Місця, де родилися, завжди
святі.
Хто рідну оселю свою
забуває
Той долі не знає в житті.
Чи можна забути ту пісню,
що мати,
Співала малому, коли засинав.
Чи можна забути ту стежку
до хати,
Що босим колись протоптав.
У рідному краї і серце
співає,
Лелеки здалека нам весни
несуть,
У рідному краї і небо безкрає,
Потоки, потоки, мов струни
течуть.
Тут кожна травинка і кожна
билинка
Вигойдують мрії на теплих
вітрах.
Під вікнами мальви, в
саду-материнка
Оспівані
щедро в піснях.
Тут
мамина пісня лунає і нині,
Її
підхопили поля і гаї.
Її
вечорами по всій Україні
Співають в садах солов´ї.
І я
припадаю до неї устами
І
серцем вбираю, мов спраглий води.
Без
рідної мови,без пісні, без мами,
Збідніє, збідніє земля назавжди.
Дівчина 2. Одна Батьківщина і більш не буває,
Місця,
де родилися, завжди святі.
Хто
рідну оселю свою забуває
Той
долі не знайде в житті.
пісня «Нічкою темною»
Хлопець 3. Обереги
- наші давні і добрі символи, їхнє коріння сягає глибини століть. Обереги - це
наша оселя, усе, що в ній є, усе, що ми нажили, що одержали у спадок від своїх
батьків та дідусів, чим збагатилися і освятилися: хатнім пожитком, дітьми,
піснею, злагодою та суперечкою, добрим словом, спогадом у цій хаті - все це,
щоб ви знали, є нашими оберегами.
Дівчина 3. З
кожним днем віддаляється від нас біленька хата у вишневому садку з колискою та
мудрим словом, усмішкою батьків. Адже у цій хатині наш корінь роду, щось
одвічне, як життя, як мамина пісня.
Дівчина 4. Сьогодні
ми вирушаємо у подорож до українського народного житла і ви відчуєте, що хата -
вірна супутниця людини протягом всього життя.
Дівчина 5. В
давнину, коли будували хату, то спочатку випікали 4 хлібини і ставили їх на місце,
де мала стояти оселя. На другий день дивилися, як не було сліду, то можна
будувати сміливо, буде на обійсті завжди вестися живність. Якщо хліб ніхто не
поїв, то не буде вестися худоба і всяке господарство. А де хліб поїли - то
місце святе, там можна хату будувати, бо буде потім все добре вестися, не
обсідатимуть злидні.
Хлопець 4. Я люблю свою
хату
І
подвіря, й садок,
Де і
сонця багато,
І в
жару-холодок.
Тихо й
затишно.
Квіти
коло хати цвітуть.
І
невтомно все літо
Бджоли
в цвіті гудуть.
Все
для мене тут рідне:
Стіни-білі,
як сніг,
І
віконце привітне,
І
дубовий поріг.
Хлопець 5. Хата моя,біла хата,
Рідна
моя сторона.
Пахне
любисток і м’ята.
Мальви
цвітуть край вікна.
Хата
моя,біла хата,
Казко
тепла й доброти.
Стежка
від тебе хрещата
В´ється
в далекі світи.
Пісня «Хата»
Дівчина 6. В хаті спокійно й затишно,
Вечір
десь бродить в гаю.
Мати задумливо
й ніжно
Гладить
голівку мою.
Мамо,чого
зажурились?
Дайте
тепла Ваших рук.
В хаті
на згадку лишились
Болі й
тривоги розлук.
Дівчина 7. Мати навчала дочку:
Тримай
хаточку, як у віночку,
І
рушничок на кілочку;
Тримай
відерця всі чистенькі і водиці
повненькі.
Ведучий. А в народі
склали таку жартівливу пісню, в якій питається:»Ой, чия ж це хата, незаметеная?».
Давайте заспіваємо її.
Пісня «Ой лопнув обруч»
Ведучий. Узор вручну, широка планка,
легенький
запах ковили,
моя сорочка
вишиванка,
вся ніби
сплетена з трави.
Дніпра
потоки,степ,простори,
по лівій й
правій стороні.
Червоно-чорні всі узори,
мережив ряд
на полотні.
Хлопець 7. Вишиванка-символ Батьківщини.
Дзеркало
народної душі
В колисанці купані хвилини,
Світло і тривоги у вірші.
Вишиванка-дитинча
кирпате,
Що
квітки звиває в перепліт,
Материнські
ласки, усміх тата,
Прадідів
пророчий заповіт.
Вишиванка-писанка чудова,
Звізда ясна,співи та вертеп.
Вишита сльозою
рідна мова,
Думами
дорога через степ.
Вишиванка
- біль на п’єдесталі,
Слава,
воля, єдність, віра - ми.
Журавлем
курличе, кличе далі,
Стелить
вирій взорами - крильми.
Біля
річки дитинча кирпате,
Кинуло
віночок в часу тлінь
В
плетиві - надії, мрії, злато,
Загойдалась пісня поколінь.
Колисанка
не забудь дитино,
В
серці вишиванку залиши...
Не зліпити болем Батьківщину,
Як
розбите дзеркало душі.
Дівчина 8. Я Іванку вишиванку
Білу
подарую.
Синю
стежечку від неба
В квітках намалюю.
Вишита
сорочка
Аж до поясочка,
А хто
її вишивав?
України
дочка.
Хлопець 6. Бабуся казали, щоб цю вишиванку носив у понеділок,
вівторок і четвер і обов'язково на чисте тіло.
Ведуча. Сорочку одягай - маму, тата звеселяй. Від хвороб її носи
і здоров ‘я бережи.
Ведучий. Сорочка,
усі краї якої оздоблені вишивкою, має оберігати від нещастя, відганяти від
людини злі сили, перешкоджати їхньому проникненню до тіла. Мати, проводжаючи
сина в дорогу, одягала на нього таку сорочку.
Пісня «Мамина
сорочка»
Дівчина 8. Вишиті
рушники прийшли до нас з давніх-давен. Як багато промовляють вони до нас.
Колись без вишитого рушника не обходилося жодного свята. Рушник на стіні - це давній наш звичай.
Не було в Україні хати, яку б не прикрашали рушники. Хоч би як убого не
судилося жити сім´ї, але хата палахкотіла багатством кольорів рушників. У
народі казали: хата без рушників - що родина без дітей.
Дівчина 9. У минулому рушник - обличчя оселі, господині.
По тому, скільки і які були рушники, створювалася думка про матір і її дочок.
Чистий рушник на похваті був ознакою охайності і працьовитості кожної жінки.
Дівчина 10. Рушники
є також добрими охоронцями - оберегами. Бережуть, аби до хати не заходили злі
духи. Рушниками прикрашали світлицю, пов’язували старостів і судженого, сватів.
На рушнику
підносили хліб - сіль дорогим гостям, якщо хочеш зустріти гостя щиро і
привітно, щоб він шану спостеріг і добром віддячить міг. Гостя ми того стрічаєм
короваєм з рушником.Шанобливо хліб підносим, і вклонившись, щиро просим:
Любий гостю наш,
приймай
Дружби символ -
коровай.
Ведуча. Ось
послухайте легенду. «Жила в одному селі мати, мала вона трьох синів, і були вони дуже працьовиті, тільки не вміли
вишивати. Мама дуже любила своїх синів і вишила кожному з них по одному рушнику
для того, щоб загортати у нього хліб, коли будуть їхати в далеку дорогу. Бо
хліб на рушнику життя величає і здоров´я береже. Та померла мати, а сини на її
могилі білий рушник постелили. Через три дні на тому рушнику дивні квіти розквітли.
Хто їх вишивав, ніхто не знає, лише вітер про те розповідає»
Хлопець 1. Дивлюся мовчки на рушник.
Що
мати вишивала
І чути - гуси зняли крик,
зозуля
закувала.
Знов чорнобривці
зацвіли,
Запахла
рута-м´ята.
Десь
тихо бджоли загули,
всміхнулась
люба мати.
І біль
із серця раптом зник
Так
тепло-тепло стало.
Цілую мовчки той рушник,
Що
мати вишивала...
Дівчина 2. Веселкою сплелися кольори
На
рушнику твоєму, наче доля.
На нім -
тобою прожиті роки,
Усі
достоту - з радощами й болем.
Усе на
нім: вечірняя зоря,
І росами
умите раннє сонце,
На нім і
сльози, й усмішка твоя,
Хатинка
рідна і твоє віконце.
(Пісня “Рушник”).
Ведучий. На
столі лежить хліб. Кажуть в народі - хліб-годувальник, всьому голова.
Щедрим сонечком, ясним нині
Хліб лежить на новій
скатертині.
Був він змелений і
протришений,
У діжі старенькій замішений.
На тривогах, на нашій щирості
Він настояний і розчинений.
Надихайтеся запахом хлібним,
Щоб він пахнув вам полем
рідним.
Ведуча. Хліб
продовжував родовід і, навпаки, коли він зникав - приходило лихо.
Запашний, рум’яний
хліб випікали у печі. Піч - це оберіг тепла і затишку, лікарня і насолода для
ока. А вогонь у печі - це символ добрих і людяних стосунків усієї сім’ї, оберіг
усієї родини. Люди вірили, що вогонь очищає душу від усього злого і недоброго,
наділяє її силою та здоров'ям.
Дівчина 8. Є ще
один оберіг українського народу. Це - калина. А ви про неї загадки знаєте?
У вінку зеленолистім,
Стоїть дід над водою
У червоному намисті
З червоною бородою.
Видивляється у воду
Хто не йде - не мине,
На свою хорошу вроду.
За борідку ущипне.
Дівчина 9. Не
дівчина, а червоні стрічки має.
В лісі
на горісі червоні стрічки висять.
Навесні
- білим цвітом, а восени - червоним плодом.
(Пісня про калину).
Ведуча. Не
забудься, діти, як будуєш хату - посади калину. Зоряна калина - і краса, і врода нашої
Вкраїни, нашого народу. Я хочу,
щоб для нас, коли станемо дорослими, дорогою залишилась рідна домівка, щоб
палко любили рідний край, його звичаї, мову нашу солов’їну, щоб ніколи не
змогли зламати калинову гілку чи інше дерево, а навпаки, прикрашали нашу землю
своїми руками.
Тож пам’ятаймо,
хто ми є, бережімо звичаї наші, шануймо наші обереги.
Вчитель. Ось і
підійшло до кінця наше свято. Хочеться вірити , що на нашу долю випадуть
радісні хвилини гордості за те, що ми є український народ, що нашому роду нема
переводу. Мені хочеться подякувати всім, хто прийшов до нас на свято, вам,
діти, за вашу старанність і працьовитість. Хочеться побажати вам-
Хай біда і горе минають ваш дім.
Доброго здоров´я зичу вам усім.
